The sun was just waking up, setting on fire bright green leaves inside of mysterious kingdoms of  trees, turning on the light inside the nests of sleepy birds. The sun was screaming to whole little town: “Wake up, sleepyhead!”
Small Eli was lying on his bed, partly covered by soft blanket. Greedy bedcover was warm only in that parts, which touched boy’s thiny bones. Blanket was taking little Eli’s energy, we can even imagine, that boy was the one, who gives his warmth to bedcover, in the middle of cold spring nights, but there was an agreement between these two.
Eli wasn’t asleep for whole night, he was creating his plan, imagining all the details of it, waiting for clock alarm. When tiny noisy machine finally tells him, that town is going to wake up in half an hour, and everything will starts again: stupid, little, senseless dances of people around.
Shorty got free from the weight of his bedcover and started looking through his equipment. Eli prepared
all these thing the day before, there was a rope – three meters, linen bag, you could put good ten kilos of apples in it, and three pieces of the best, first rated, fragrant sausage – this was the only way to lure the
Beast, most ferocious enemy of Eli. The Beast has giant fangs and clutches, which were as sharp as
blade for shaving, Eli’s dad was using.
Eli started to thinking, that he has only few hours before he will meet the Beast, little boy was imagining how his wild enemy is sleeping now, with full belly, after the night of hunting. Fear made holes inside of small boy’s body, covered by transparent, yet non-sunburnt skin. Boy was dreaming about his plan, thinking about smallest details, projecting pictures right under his eyelids. His milk teeth were shaking, his body was shaking, right when the image in his head started to be too scary and dangerous.
Boy knew the taste of Beast’s beats on his own skin. He knew, how it feel, when Beast is hitting you into the fingers and legs, Eli knew how his own blood smells and how badly Beast’s hiss sound. Eli was so afraid of these sounds, all the time he heard it, his heart stopped running for a minute and then started jumping inside of his chest like a small bird, trying to get out of bone cage, his heart was stopping for a minute and then tried to overtake all the lost pumps. The Beast could find Eli even on the top of the biggest, highest tree. Turning little boy out from the best spots, highest places of the beautiful, fragrant apple or nut trees.
But one day happened something really terrible, and it was the last drop. The Beast was laughing,  making jokes out of small Eli, in front of his own gang, ruining his reputation of fearless and strong leader. Terrible Beast dare to beat boy with it claws, while whole band of human children was watching. And that after Eli already told everyone, that he tame this wild thing. This was a peak of disrespect. Eli couldn’t allow himself to take this, whole band was standing upon his courage and militancy, upon his fearless temper.
All the neighbourhoods was talking about Eli, his courage took small souls, small bellies of other  children start hurting, after they heard descriptions of all fights. Stories was coming from one small lips to others, from one small mouth to another. There was stories about fights, about revenge. Boys were fighting in the middle of abandoned places, defending their best spots in the yard, on the playgrounds, defending their girls. They loose their milk teeth, their blood, they got bruises, they used rocks, fists and curse language, the last one was for defeated, the most of the time. You could hear whole types of curse language, flying from the tear-stained faces. Eli was a spirit of his gang, he was a tutor, quiet and wise. He couldn’t let the Beast took all his
authority, he was struggling for this too long and too hard.
Human child was waiting for the moment, when Beast, will come out of his nest. It was far from the noon
time. Sun was warming his favourite planet, embracing her with his long soft beams. The world was scared of the shadows he was droping on the ground. It was almost an evening. Hiding in dark room, Eli was stretching out his long neck, trying not to overlook the Beast. He had to entrap wild thing into this shed. That’s why he prepared those best, delicious pieces of sausage. He carefully put one piece , than another, and third one was already in the shed. The third and most important! That piece should work out, that piece should catch the Beast!
Looking for the last time, boy found the wild thing by his eyes. He came from the corner, taking steps
by his giant quiet paws. The Beast wasn’t afraid, he was an owner of this yard, he was the king. But then he felt the smell of the meat, sweet and tasty. He run up to the fragrant piece and bite off this red flesh, made on the factory. He was tearing his spoil with big fangs. When he finished first piece, he saw the second one, and eat it too. Then he felt the thread of smell of third piece. Eli saw and felt the fear in the Beast’s eyes, even if it’s last only for one tiny moment. Sometimes Eli felt this way too, right before the fights. But Beast run for the third piece, and here was a moment, which for boy was waiting for such a long time, dreaming, painting images in his head, now everything was real.
Boy already had a bag, prepared for his black affair. So he dropped it on the Beats and then jumped on it,
weighted down the wild thing, by his whole skinny body. Then carefully took a rope  and tie a knot. He got some bites though, but now he didn’t care about any pain in the world. The Beast was screaming and scratching, it was angry, then it started to purr, sly Beast knew, how people like all those cat’s sounds. It was begging for mercy. Whole street could hear this nice purring. But Eli wasn’t that simple, those things couldn’t touch him anymore, he was thinking only about revenge. Eli was hating this big cat so much, he could only image his death.
Boy wanted to put his burden on his back, but bag was too heavy, so he started towing it, the cat could feel all the smallest rocks with his spine and his bones. Little boy took the Beast to the garden, big grave was digged in the middle of it. He touched bag with his arm, trying to feel the warmth of the body, for the last time. Boy wanted to remember his victory till the end of his life, and that touch could help him. Then he took the bag in his small hands and drop the cat in the pit. Kitty shout, and it was the sign,  he just felt, realized the coldness and hardness of the ground with his fluffy belly and thin bones. The cat was full of the life and healthy but now he could only felt, how trapped he was. Eli started to bury his enemy alive. He was throwing pieces of ground, then  he started to trample it, to jumping on it. The last part of his job, was to cover this ill, sick place with a grass, so he did it.

———————————————————————————————————————

———————————————————————————————————————

Eddy here, and here is the story again in her native Ukrainian

———————————————————————————————————————-

І ще українською, оскільки я бачу, що хтось таки читає цей блог в Україні, тому вам буде зручніше та цікавіше цією + там, звичайно, менше помилок, ніж у англійському варіанті, та й яскравіше це все виглядає.

   Сонце тільки-тільки прокидалось, запалювало яскраво-зелене листя в таємних царствах дерев, вмикало світло в гніздах сонних пташок, гукало до сплячого містечка: -Агов!
Малий Ілай лежав у своєму ліжку, наполовину обгорнутий м*яким покривалом. Жадібна ковдра була теплою лише у тих місцях, якими вона торкалась тоненьких кісточок хлопчиська, вбирала його енергію, можна було б навіть подумати, що це малий грів її, а не вона рятувала його від холодних весняних ночей. Проте, між цими двома була таємна домовленість.
Ілай не спав усю ніч, продумуючи свій план до найменших деталей, заздалегіть приготований дзвінок будильника нагадав йому, що от-от усе місто прокинеться, заметушиться у своєму мізерному вічному танку. Хлопчисько звільнився від тягара ковдри і почав переглядати спорядження, приготоване ним напередодні: трьохметрову мотузку, полотняний мішок, у який вмістилися б добрячі десять кілограмів яблук, та три шматки найсмачнішої, добірної, запашної ковбаси – бо лише так можна було виманити та упіймати Звіра, найлютішого ворога Ілая, озброєного велетенськими іклами та пазурями, гострими, неначе лезо для гоління, яким користувався батько малого.
До зустрічі з Тварюкою залишалось усього декілька годин, адже зараз, він мабуть спить, наїджений, після нічного полювання. Страх пробивався із маленького тільця, вкритого прозорою, ще не загорілою на сонці шкірою хлопчика. В своїй уяві він переглядав усі пункти вигаданого ним плану, занурювався, цокотав від страху молочними зубами. Він проходив усі етапи подорожі, з кропітливою увагою малював під своїми повіками кожну, найменшу деталь, і тихенько підстрибував, здригався, коли його мозок показував найстрашніші моменти.
Адже звір вже не раз робив йому боляче: кусав у пальці та ноги, роздерав шкіру до крові, сичав та шипів страшнючими голосами. Ці моторошні звуки змушували серце малого завмирати на декілька секунд, а потім знову, битись у грудях, неначе маленька пташка, що намагається вирватись із долонь. Його серце зупинялось, а потім бігло, наздоганяло усі пропущені ним удари. Звір діставав Ілая навіть на деревах, виганяючи малого з найкращих, найзручніших та найвищих місць на верхівках запашних горіхів та яблунь. І останньою краплею стала жахлива подія: коли Звір висміяв авторитет малого, сильного та безстрашного хлопчиська, адже саме таким він був у очах своїх друзів. Лютий Звірюка посмів ударити хлопця важкими кігтями й утекти у присутності усієї банди дітей людських. І це після того, як Ілай розповів своїм друзям про те, що він приручив кусюче, жорстоке Створіння. Такої неповаги він, як ватажок, не міг собі дозволити, адже усе стадо дітисьок трималось на його войовничості та безстрашності.

   З усіх околиць містечка доходили страшні розповіді, які захоплювали дитячі душі, від яких починало крутити у маленьких животиках. Історії передавались із одних маленьких вуст, у інші, і усі ці оповідки були про те, як Ілай помстився за когось із своєї банди, або ж описи війн, які розгорталися на закинутих будовах. Він був наставником, духом усієї зграї, найрозумнішим та найтихішим, у нього запитували, з ним радились, його боялись. Причини боїв були найрізноманітніші: за право користуватись найкращими місцями на ігрових майданчиках, або хтось із ворожої зграї ненароком образив сестру його друга – Квіту, битва за її честь пролила не одну краплю крові, і не один молочний зуб загубили бійці, набитий був не один десяток синців, у бій йшло все: каміння, кулаки, обрАзи, якими найчастіше, все ж, користувались переможені, заплакані обличчя.
Ілай не міг дозволити собі, щоб якась Звірюка зруйнувала те, над чим малий так довго працював. Хлопчисько обдумував план декілька днів, вживався у роль, і нарешті наважився втілити задумане. Людське дитя дочекалося того моменту, коли Звір, ситий та щасливий вийде зі свого кубла. На вулиці вже буде далеко за південь.
Сонце гріло Землю, обгортаючи свою улюблену красуню теплими золотими косами, світ відкидав, жахався своїх довгих тіней. Заховавшись у темній коморі, Ілай витягував довгу шию з-за дверей кожної секунди, намагаючись не пропустити Звіра. Наступним кроком було – заманити тварюку у сарай, для цього малий приготував шматки найсмачнішої ковбаси. Він акуратно поклав один за 10 метрів від входу у кімнату, інший – за три, а третій був уже в сараї. Третій та найважливіший, на нього Ілай покладав усю надію, він мав спрацювати, цей третій шматок!
Виглянувши ще раз, малий побачив Звіра, який вийшов з-за рогу, ступаючи своїми гігантськими м*якими тихими лапами по теплому асфальту, нікого не боячись, відчуваючи себе власником цього подвір*я. Звір відчув солодкий запах м*яса, обережно підійшов до першого шматка, обнюхав його та з*їв, вгризаючись гігантськими іклами у червону, перероблену на заводі, плоть. Потім, із ще більшим апетитом, підбіг до наступного, та миттєво проковтнув його. І далі, відчувши ниточку запаху третього шматка, у кімнаті, тварюка переборола свій страх, який хоч й тривав усього декілька мікросекунд, Ілай усе ж помітив ці вагання, адже він сам дуже часто відчував такі миті, перед великими боями. Звір обережно забіг до кімнатки, цього хлопчисько й чекав, цієї продуманої, тисячі разів пережитої в голові, миті помсти.
У малого на поготові був мішок, якого він накинув на Звіра, стрибнув та придушив його усім своїм худорлявим тільцем. Далі він обережно закрив тварюку у торбині, і все ж отримав декілька ударів кігтями. Звір бився й кричав, кликав на поміч, просив вибачення та погрожував. Звір м*явчав, і зрештою, почав муркотіти, і муркіт цей було чути на всю маленьку вуличку. Він добре знав, як цей звук діє на людей, мила котяча тріскотня, проте малий був незворушний. Не цього разу, за всі роки свого котячого існування, Звір так встиг насолити Ілаю, що жодне муркотіння не розтопило б наміри та бажання людського дитяти.
Добряче обмотавши мотузкою торбину, Ілай спробував закинути мішок на плечі, проте ця ноша була для нього надто важкою, тому він почав просто волокти її за собою, по жорсткому та шорсткому асфальті. Котяра відчував на своєму хребті удари від кожного найдрібнішого камінчика. Ілай відтягнув свого найлютішого ворога у садок, посеред якого вже була викопана яма. Хлопчисько ще раз, востаннє, доторкнувся до теплоти тільця, яка пробивалась крізь полотно, неначе намагався запам*ятати свою перемогу, неначу ця теплота була її доказом. Він швирнув мішок у яму, котяра видавив жалісний писк, у знак того, що щойно відбувся контакт із твердою землею, яку він усідомив усіма своїми кістками, своїм м*яким пухнастим животом. Ситий та здоровий звір опинився у пастці, з якої йому було вже не вибратись. Ілай засипав свого найбільшого, ще живого, ворога крихкою землею, втоптав її, обгорнув місце, на якому півгодини тому була яма,акуратно зрізаним газоном.